Туманного вересневого ранку невелике село Зарваниця на Тернопільщині, де постійно мешкають близько трьох сотень людей, наповнюється паломниками. Сотні військових, їхніх близьких, рідних загиблих і зниклих безвісти воїнів єднаються у спільній молитві, щоб знайти надію та побути в колі тих, хто їх розуміє. Про це йдеться у репортажі Frontliner з 18-го всеукраїнського військового паломництва, яке пройшло під гаслом «мужність народжена вірою».
Близько 11-ї години подвір'я сільської церкви майже повністю заповнюють прихожани. Діти захисників стоять у перших рядах і тримають у руках лампадки, а жінки, які втратили на війні своїх дітей, — букети соняхів, що стали символом пам'яті. Після молитви та промов усі присутні під звуки церковних дзвонів довгою ходою рухаються до Марійського духовного центру неподалік.
Хода до Марійського духовного центру
Заплакані жінки в чорних хустках несуть на руках портрети та синьо-жовті прапори із зображеннями своїх найрідніших. В одних це портрети кремезних бородатих чоловіків, в інших — юнаків із широкою посмішкою та добрими очима. Місцеві виходять до воріт, щоб віддати шану воїнам, які загинули за Україну, а військовий оркестр козацькою піснею «Журавлі» перебиває гудіння знімального дрона над урочистою ходою.
На території Марійського духовного центру владика Богдан Манишин освячує ікони та хоругви різних військових частин, дякує воїнам і проголошує відкриття паломництва. Усі присутні співають державний гімн, а жінки в чорних хустках потайки втирають сльози.
Молитва за перемогу
Серед паломників — Олександр Вовкотеча, який очолює Службу військового капеланства ЗСУ. Кадровий військовий служить ще з 2014 року, повномасштабне вторгнення зустрів у Попасній на Луганщині, яку разом із побратимами з 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила обороняли до травня 2022 року. «Мені здається, що це паломництво — наша спільна потреба. Воно об'єднує військовослужбовців, капеланів, сім'ї полеглих та безвісти зниклих. Ми всі разом молимося за Україну та нашу перемогу», — розповідає військовий.
Військовий Андрій Крисоватий із 146-го окремого ремонтно-відновлювального полку приїхав на запрошення капелана, який опікується їхнім полком. «Ми приїхали молитися, щоб швидше закінчилася війна і люди нарешті повернулися до мирного життя. Понад два з половиною роки служив помічником капелана на Сході і бачив, що таке війна», — каже він.
«Якщо не віра — то не поїхав би»
До Зарваниці з'їжджаються й військові ліцеїсти. Курсант Марат Гіска пояснює свій приїзд просто: «А я через віру. Бо якби залишився в ліцеї, то мав би ввечері звільнення. Тому якби не віра, то я б не поїхав». А подружжя Федора та Галини Плечіїв приїхало разом: дружина каже, що молиться за захисників за покликом душі.
Військова проща в Зарваниці вже давно перестала бути лише релігійною подією: для тисяч родин, які втратили або досі чекають своїх рідних, спільна молитва стала місцем, де біль і надія переплітаються, а віра тримає тих, хто несе на руках портрети найдорожчих.
Раніше портал Знай повідомляв, молитва за дітей і три сильні обереги, що захищають малечу щодня.
